Чужого не хочу, а свого не віддам!

УНР, Київ, 1917. Листівка-плакат видавництва «Вернигора». У лівому нижньому куті підпис — «Богуш Шіппіх»; хто стоїть за цим іменем, встановити не вдалося.

На листівці — жінка в українському вбранні. Однією рукою вона притискає до себе дитину, другою здіймає клинок проти двоголового орла, що налітає на неї згори. Поруч напис: «Чужого не хочу, а свого не віддам!». Одна фраза містить і відмову від загарбання, і готовність боронитися.

1917 рік — рік, коли після падіння самодержавства в Києві постала Центральна Рада. Її ІІІ Універсал у листопаді 1917-го проголосив Українську Народну Республіку. Листівка з’явилася саме тоді, наприкінці 1917-го, коли молода держава вперше мусила пояснити, на що вона претендує і чого не віддасть. Уже за кілька тижнів більшовицька Росія пішла на Київ, а в січні 1918-го IV Універсал проголосив незалежність УНР.

Прийом — оборонна формула. Плакат не кличе в похід: жінка стоїть на своїй землі й б’ється лише тому, що напали на неї. Україна тут — мати, яка захищає дитину, а не воїн, що йде на чуже. Ворога названо без жодного слова: двоголовий орел — герб імперії, з-під влади якої Україна щойно вийшла. Такі образи працюють на два адресати одразу — на своїх, яким дають відчуття правоти, і на сусіда, якому окреслюють червону лінію.

Контекст

УНР, Київ, 1917. Підпис автора — «Богуш Шіппіх» (особу не встановлено). Видавець — фірма «Вернигора», Київ. Листівка-плакат.

На листівці: жінка в українському вбранні з дитиною на руках здіймає клинок проти двоголового орла; поруч напис-гасло.

ІІІ Універсал Центральної Ради (листопад 1917) проголосив Українську Народну Республіку. Наприкінці 1917 року більшовицька Росія розпочала наступ на Україну; у січні 1918 року IV Універсал проголосив незалежність УНР.